ешелонам рухатися далі на північ, зруйнувала залізницю в декількох місцях; нашим частинам з великими труднощами потім удалося налагодити її, щоб пропустити ешелони.
Помітний був невеличкий вплив і махновщини. Це було в районі Ніжена, де перебувала одна із наших партизанських груп, яка була виділена з нашого партизанського загону після реорганізації. За ідеолога махновщини тут був Маркович Іван, якого, між іншім, уже за радянської влади суд вирік розстріляти за карні злочини.
Робота махновців починалася з того, що вони не вважали за потрібне виконувати накази партизанського штабу, агітували за терор проти окремих куркульських сімей і розподіл їхнього майна. Взагалі все те, що вони пропонували, важко було відокремити від найсправжнісінького карного злочину. Діяльність окремих махновців дійшла до того, що вони задумали оволодіти касою, але, за доносом одного із змовців, їх заарештовано недалеко від хутора Жатіка, де в той час пробував наш штаб, і на тому вся справа скінчилася. Змовці визнали свої наміри й просили помилування. Правда, партизани хотіли тут же їх розстріляти, але, зважаючи на їхню молодість, ми їх відпустили „на слово“, що вони кинуть ці ганебні вчинки й будуть битися з ворогом.
Працювали з нами вкупі ще й боротьбисти; їхній представник Бабка Степан пробував при нашому штабі майже весь час, керуючи справою зв'язку. Вплив їх був майже непомітний, а тому вони й не намагалися взяти в свої руки керівництва й завжди працювали з нами в повному контакті й єдності.
Не зважаючи на всі наші зуссиля встановити зв'язок з Червоною армією, його нам так і не вдалося встановити аж до того часу, коли Червоні знову зайняли Чернігів.
Це було вже в листопаді 1919 року, коли радянсько - де- нікінський фронт наблизився до нас верстов на 50. Перший зв'язок встановлено з декількома частинами червоних. Для того, щоб він був міцніший, я пройшов фронт до червоних частин. Ці частини займали села Стодоли, Кукшин і Хотинівку, що за 25 верстов на захід від Ніжена.
Прибувши з двома партизанами (Малько й П. Точений) в штаб Богунського полку, який тоді стояв у селі Дроздівці, я зустрів командира цього полку т. Квятка. Від себе ми пропонували плян обходу денікінців з тилу. По обговоренні пляну, тов. Квяток з нами згодився, і ми відразу ж почали готуватися до його здійснення.
