у денікінців самі (бо, як тепер виявилося, всі партизанські групи, як група Остапенка, Йосипенка й Калити, відступили разом з Червоною армією), ми стали обмірковувати плян дальшої своєї роботи й готуватись на зиму.
Була вже друга половина жовтня, незабаром випав глибокий сніг. Одіж партизанів була дуже кепська, грошей, щоб купити, в нас не було, бо каса наша була майже порожня. Один вихід був — це звернутися по допомогу до населення. Населення околишніх сіл пішло нам назустріч, і не більш як за тиждень партизанський загін уже мав кращий вигляд.
Після того, як ми вирвалися з кільця денікінців і переправилися через болото Трубайло, денікінці не покидали думкм спіймати наш загін. Як ми довідалися з газет[1]) (денікінських) і від населення, вони до цього старанно готувалися. Особливо прискорили вони свої наміри після того, як Пластунський полк залишився в тилу і, на їхню думку, приєднався до партизанів. Командування білих плянувало так: або стиснути партизанів кільцем свойого війська, або ж, на той випадок, коли б партизанам пощастило прорватися, розташувати свої частини в кожному із тих сіл, що становили базу для партизанів, звідки вони черпали як харчі для себе, так і живу силу. Отже, денікінці гадали відрізати нас від своєї питомої бази й голодом змусити скоритися. Вважаючи своє становище за несприятливе, бо ми залишилися без ніякого зв’язку й з малою кількістю набоїв, — Штаб партизанського загону поклав змінити свій попередній плян. За цим пляном партизанський загін розподілено на чотири групи чоловіка по 500 кожний.
Кожній групі надавалося окрема ділянка, що охоплювала декілька сіл, які повинні весь час пробувати під її впливом. Ділянки розподілялися з таким розрахунком, щоб кожна із груп пробувала недалеко від адміністраційних центрів. Отже, одна група залишилася в районі Чернігова й сіл Смолянка, Орлівка, Грабівка, Олішевка й ін; друга — в напрямку міста Козельця, сіл Хотинівка, Мрин, Держанівка, Гальчин і Но- сівка; третя в Ніженському напрямку обіймала села Дроздівку, Кукшин, Стодоли, Вересоч, Жуківку й Веркиївку, а четверта — в Борзенському напрямку в районі сіл Дримайлівка, Хибай- лівка, Британи, Сіволож та ін.
Штаб партизанського загону мав, як і досі, керувати діями всіх партизанських груп, а також налагоджувати зв’язок з іншими містами, як Київ, Полтава і, по змозі, з Червоною армією, слідкувати за тим, щоб робота будь - якої групи не мала шкідливого і антирадянського характеру та ін.
- ↑ Треба сказати, що ми хоч і нерегулярно, а читали газети.
