Під натиском денікінців з одного боку й петлюрівців з другого — стомлені, голодні й голі частини Червоної армії, в тім числі й Ніженський батальйон, відходили назад до Києва.
Петлюрівці всюди навкруги нас організовували повстання. Залізниця була зруйнована, зв'язок з окремими частинами переривався щодня; були такі дні, що ми не мали зв'язку по декілька день, бо зв'язкові все попадали до петлюрівських бандитів. Командир нашого батальйону Кропив'янський у цей час захворів і його виряджено до Києва в шпиталь.
Після того, як Червона армія залишила Київ і наші частини відходили до Чернігова, куди переїхав і уряд України, т. т. Остапенко Іван, Ніл Йосипенко й автор цих спогадів (з розпорядження Зафронтбюро) зосталися для військовопідпільної роботи на Чернігівщині в районах Ніженського та Козелецького повітів. Доручення і мандат нам видано за підписом т. т. Є. Бош і Дробніса.
В Чернігові в цей час зібралася велика кількість війська різних частин з різними назвами, але ж, на привеликий жаль, в перші часи порядку там не було.
Пам'ятаю, як на річці Десні стояло декілька барж, що прийшли з Києва навантажені військовим майном; цих барж зовсім ніхто не охороняв. До того як ми поставили охорону, нам на власні очі довелося спостерігати, як багато селян і всякого елементу тягли з барж що тільки хотіли.
В числі тих військових частин, що стояли тоді в Чернігові й навкруги його, була й наша частина із ніженців, яка в в цей час уже перейменувалася в полк Правди. Назву цю полк носив недовго. Через декілька день він поділився на три окремі партизанські загони, які далі й були перекинуті в тил Денікіна. Частина цього полку влилася до 60 дивізії, на чолі якої в той час, після своєї хвороби став М. Кропив'янський.
Перший загін, що виділився з полку Правди, доручено мені. Ми, сто з лишком чоловіка, перейшли фронт в районі сіл Дроздівка, Орлівка й Смолянка. Останні два загони, здається, через декілька день теж уже були в тилу Денікіна. На чолі цих двох загонів стали, згідно з розпорядженням т. т. Остапенко Іван Г., Покиньборода Сергій, Калита Грицько та Ніл Йосипенко.
Перше бойове хрещення нашого загону — це була зустріч з денікінцями під селом Дроздівкою, що за 35 верстов на схід від Чернігова. В той час, як полк Червоного козацтва відпочивав у селі Дроздівці, денікінська кіннота, довідавшись про це, підійшла лісом від села Дрімайловки під саму Дроздівку
