Якщо така воля зборів, то він говоритиме так, як йому зручніше.
Коли лід зламано, збори охоче погоджуються, бо по - російському всі добре розуміють. Тоді Леонід говорить далі вже мовою російською. А що оповідач із нього чудовий і салдатів знає, як облуплених, то кінчається на тому, що ми у перший же вечір зав’язуємо з полком зв’язки й виходимо звідти з тріюмфом. Кількадесять чоловіка випроваджують нас, щоб дорогою з нами чого не сталося.
Другий раз до цього полку приходиш, уже заздалегідь умовившись із своїми хлопцями, і йдеш уже цілком певно.
Так ми провадили роботу цілих два місяці. На селян наша агітація також починала впливати. Маса нетерпляче чекала, коли вже можна буде взяти землю.
Становище Ради було дурне: вона мусила орудувати по - більшовицькому, або інакше маса перейде до нас. Рада знайшла третій вихід: вона наважилася звести рахунки з нами.
Обидві сторони уникали одвертої сутички. Певности в перемозі ніхто не мав. Точилася напружена боротьба за оволодіння масою. Робітництво було безумовно з нами, боротьба йшла за селянство, що лишалося на селі, і знову ж таки за те саме селянство, вдягнене в салдатські шинелі.
Ще підчас перебрання Київської Ради робітничих та салдатських депутатів, безпосередньо після жовтневих днів, радовці вперто стояли на тому, що Центральна Рада — це по суті своїй орган „совєтський“. Цей факт, а з другого боку — те, що Центральна Рада все ж таки опанувала становищем і поволі ставала всеукраїнським центром, давало думку київським більшовикам, наче є змога прийняти й виграти бій у формі кампанії за переобрання Центральної Ради й перетворення її на справжній радянський орган.
Важко сказати тепер, наскільки виразно уявляли собі члени організації, ба навіть члени комітету, як саме піде цей процес. Як згадую, багато дехто з нас мав невиразну надію, Що Раду можна буде опанувати так само, як більшовики опанували на жовтень 1917 року Ради робітничих депутатів, де на перших початках їх також була меншість.
Хоч як це суперечить марксистській аналізі клясової природи рад і „Ради“, але з пісні слова не викинеш. Оглядаючися назад, пригадую, що плутанина в головах була чимала.
Я вже наводив тут факт, що мене особисто напівжартома, напівсерйозно вважали ще в листопаді 1917 року мало не за націоналіста за те, що я пропонував і висував конечну потребу Утворити всеукраїнське партійне й державне об’єднання саме
