Було захоплено цілісінький комітет. На волі, опріч мене, лишився сам тільки Іванов Андрій (не пам'ятаю, як він вискочив). Я з ним зустрівся вже потім, в арсеналі.
Ніч. Куди йти — невідомо. Помешкання районів так само може вже захоплено, як і палац.
Я пішов обережно розшукувати будь-якого і знайшов купку молоді в клубі міського района, в універсітеті.
Почали нав’язувати зв’язки. Треба було знайти помешкання й призначити явку. На перший раз ухвалили зібратися в одного меншовика, Гортинського. Ми знали, що він хлопець чесний і не зрадить. Він справді не видав. Незабаром він і зовсім пристав до нас.
Тієї ж ночі я подався на Печерське, щоб зв'язатися з нашим бойовим третім авіяпарком. Ішов манівцями, а дощ лив наче із відра. Мало не впав до яру на „Собачій тропі“ — є така вулиця в Києві.
Авіяпарк був на ногах. Там щойно довідалися, що захоплено палаца та заарештовано комітет. Хлопці горіли від бажання негайно стати до бою. Насилу ми їх утримали від негайного виступу. Адже треба було зв’язатися з іншими частинами та районами, а надто з нашою артилерією, що стояла за Дніпром.
Було поставлено варту, нав'язано зв'язок з арсеналом та умовлено другого ж дня виступити. Оповістили всі райони, що гасло суде — потрібний гудок в арсеналі та зліт аеропланів над містом. Аероплани були в наших руках.
Ще добре, що вмовилися про аероплани: забули що другого дня неділя й гудків в арсеналі не буде.
Треба сказати по щирості: авіяпарк зумів установити досконалий зв'язок, і на другий день о п’ятій годині вечора, коли юнкери спробували захопити арсенал, наші самі подали гасло до виступу. Гудків, щоправда, не було, але аероплан вилетів.
Почалася стрілянина з рушниць, і тріскотіння пішло по цілому.місту. Головна боротьба точилася на Печерському, де були розташовані наші — арсенал, авіяпарк —понтонери і білі — юнкерські школи.
Центральна Рада пробувала додержувати нейтралітету. Вона смертельно злякалася перемоги табу й доклала всіх зусиль, щоб не припустити до загибелі заарештованих комітетчиків. Своєму військові вона категорично заборонила ставати до бою.
Але легше було дати наказа, ніж його виконати. Ми негайно взяли полки українські в роботу. Тільки погано було, Що в нас майже ніхто не володів мовою. Організація мало не вся була російська. З українцями їхньою мовою, опріч мене, могли говорити ще двоє - троє. На мою долю припали два українські полки —
