Було пізно. Під дверима Центральної Ради грілися коло багаття салдати— команда двох українських автопанцерників. Побачивши нас, хтось із них спитався, чи скінчилося вже засідання та чи скоро порозходяться. Ми відповідали, що це тільки ми, більшовики, пішли, а Рада лишилася погоджуватися з козаками та керенцями. Пам’ятаю, з купи салдатів було подано репліку:
— То може й нам піти з вами?
Салдати ненавиділи юнкерів та керенське офіцерство, сімпатії їхні були більше на нашому боці.
На цей час надійшов хтось із начальства, і салдати замовкли.
Ми поспішали до палацу, де була наша штаб - кватиря. Треба було оповістити район про розрив, неминучу сутичку'. Йшли мовчки. Тільки одно промовив П’ятаков за всю дорогу:
— Мабуть, як би переночував ніч із повізєю, то не відчув би такого. З Радою більше, як на одну ніч, звязуватися не можна.
Протягом ночі попередили своїх хлопців. На ранок Київ був як збентежений вулик. Наш військово - революційний комітет і тов. Пукке працювали вдень і вночі, та ще ніхто не знав, як воно в таких випадках діється, а через те саме було цілковите безладдя.
Штаб білих орудував рішучіш і того самого дня перейшов до наступу. Ми одержали відомість про просування білих частин годині о третій дня. Мене між іншим, послано у розвідку (в лице мене мало хто знав тоді, а я ще до того мав „найпорядншшй“ вигляд). Перша вилазка встановила, що білі перебувають на віддаленні двох кварталів і ховаються по подвір'ях. Було ясно, що на вечір готують атаку на палац. Ми сподівалися допомоги від одного запасного загону, і я вийшов подивитися, що робиться на вулицях.
На розі колишньої Левашівської вулиці, під самим палацом, зустрів якогось офіцера, що йшов проти мене. Він кинув мені, не зупиняючися:
— Чого ви тут вештаєтеся? Забирайтеся, зараз буде стрілянина.
Він, видно, мав мене за звичайного мирного обивателя. Я зробив вигляд, що не зрозумів. Пройшов кілька кроків далі.
На розі Інститутської зупиняє мене козачий вахмістр, що бачив мене кілька годин тому, коли я на другім куті міста підходив до колони козацької артилерії, яка проходила вулицю, і питав, відкіля вони тут узялися. Спритний вахмістр пізнав мене й задумав заарештувати.
