141
Уривки з спогадів про українську революцію
ґвардії української контр-революції, формувалися саме з робітників. Але то були, здебільша, маловпливові серед пролетарських мас прошарки, зв'язані із селом. Основна пролетарська маса просто не розуміла, при чому тут національне питання, навіщо здалась якась Україна…
Політичні керівники її теж цього не розуміли, хоч і повторювали програмне гасло про самовизначення націй. А якраз у найвідповідальнішому пункті — в Києві — на чолі більшовицької організації стояли одверті люксембурґіянці, які принципіяльно нехтували національне питання.
Я чудово пам'ятаю свою першу зустріч із тов. Зінов'євим у листопаді 1917 року. Ми сиділи в київському царському палаці, у кабінеті голови Ради робітничих депутатів. Розмова торкнулася нашої тактики щодо Центральної Ради, яка тоді вже виросла на досить серйозного ворога. Тов, Бош, фактична керівниця української організації під той час, знайомлячи мене з тов. Зінов'євим, напівжартома, напівсерйозно сказала:
— Ось наш український „націоналіст“. Він, здається, справді вважає, що треба серйозно рахуватися з українським національним рухом та на противагу до Центральної Ради утворити свій український партійний та радянський центр.
Тов. Зінов'єв тоді своєї думки не висловив, але більшість присутніх були щиро переконані, що Центральну Раду треба розігнати (тут я цілком з ними погоджувався), але тоді й гадки не може бути за якусь там Україну, бо все це — вигадки націоналістів.
Я підкреслюю, що це відбувалось у Києві листопада, місяця 1917 року, у тому Києві, що був центром українського націоналізму. Це доводить, що в Жовтневу революцію ми увійшли ще гірше підготовлені від інших частин СРСР і обставини в нас були ще складніші, ніж де-інде.
В жовтні у Києві боролися три сили.
Перша — керенсько-корніловський табір, від меншовиків до монархістів. Це — руське національне угруповання одвертих контр-революціонерів. Формально на чолі стояли Йорданський, що тоді був за комісара південно-західнього фронту, та Кирієнко, також старий меншовик, колишній член Державної Думи. Фактично ж усім керувало офіцерство, а центр їхній був у штабі.
Друга сила — Центральна Рада, яка спиралася на національні полки, що стояли у Києві.
Третья — ми.
Міське обивательство в своїй масі більше йшло за керенцями. Ц. Рада великого авторитету в місті не мала. Робітництво майже все було з нами, і на нашому ж боці були технічні частини: авіяпарк, понтонери, артилерія.
Що бій має бути, це всі знали. До цього готувалися. Всім було ясно, що гасло буде подано з Петрограду. На 25
