Кн. I
Ч. 4
Субота, 26-го січня 1923
Право передруку застережене — All articles are copyrighted
АНГЛІЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ, відкритий їбого с. м. королем по всім вимогам пишного історичного церемоніялу, почав традиційну дебату над ,дадресом' до короля, себто відповідю на королівську тронову промову
Се перша сутичка між старим урядом і новою опозицією. Про найблизший вислід сеї словної битви зараз з першого дня не могло бути жадного сумніву, | , Опозиція Його Величности" під проводом Макдоналда негайно подала до адресу традиційне всесення, яким домагається усту: плення правительства Болдвина: , Ми обовязані одначе покірніше подати Вашій Величности, що теперішні дорадники Вашої Величности не мають довіря сього Збору." | Голова третьої партії -- ліберальної, Аскіт зараз-же поспішив з заявою, що його політичні приятелі подадуть свої голоси за поправкою адресу у згаданому дусі, і з того-ж моменту вся дальша адресова дебата стала маловажною до самого голосування Зічго с. м. про вислід якого здавна вже не могло бути кадного сумніву. Згадана поправка опозиції здоб: була 328 голосів трудовиків і лібералів проти 256 консерватистів. Прямий наслідок то традиції: уступлення Боядвнна, авдієнція Макдонадда у короля та поява на політичнім ювиді першого соціялістичного уряду в Англії.
Як у нашій статті про народ дідичної мудрости в політиці! було зазначено, антлійське громадянство, зокрема політичні його кола, ідуть на зустріч сьому найновішому розділови бритійської історії без нервозности бса ентузіязму. Консерватисти не сумніваються, що робітничий" уряд тілько антракт, по якім вони знов повернуть до влади; ліберали раді також. щоб їхні ліві приятелі якраз у теперішнйх обставинах виявили свою .., невмілість правити великою імперією; самі-ж трудовики, не маючи вибору, перті своєю досьогочасною тактикою, почувають себе щось неначе той медвідь, що його ведуть на гладонький лід танцювати. Пристрасти розгорілися-б щотілько тоді, якби новий уряд, що заступає будь-що-будь тілько меншість парламенту, був у якійсь поважнішій справі переголосований, й у слід за тим якби хотів покористуватися старим звичаєм домагатися від короля розпуску парламенту й шереведення нових виборів, під своєю орудою. "Тоді вирине конституційне питання: мусить король приймати сю пропозицію, чи може відкинути її і сим примусити уряд до демісії, Бо, звісно, навіть в Англії немаловажна річ, хто нперенодить вибори.
Европа, і не тілько сама вона, слідить з великою уватою розвиток сих подій. Не тілько з причини того визначного становища, яке бритійська імперія займає в сучасній політичній системі, і якого дальша зміна нікому не байдужна; Европа інстинктом почуває, що на бритійськім острові, у сій правітчині новочасного емпіризму, докднується черговий історичний експеримент -- досвід, який не остане без поважного впливу на инші краї. Від самого ХІШого в. нашої ери, з апостольства св. Боні- фатія у Франконії, з Британії періодично виходили і по світу розливалися нові ідеї, нові методи, нові зразки краси, нові політичні устонови, нові соціяльні форми життя, нова техніка і матеріяльна культура іт. ин. Роджер Бейкон, Ввиклеф, Морус, експір, Франсіс Бейкон, парламент, парламентарний уряд, Гюм, Лок. (Стівенсон і богато инших -- се світила, що в їх проміннях жили і розвивалися народи Европи. Ся остання, як сьогодні всякий розуміє, показалася нездібною розвязати найголовніші питання політичного і соніяльного життя (як парламентаризм та робітинче питання) і тому не диво, що вона звертає свої очи в бік старо учительки -- Британії. 1 Британія починає оце читати чергову історичну лекцію.
АДРІЙСЬКА СПРАВА що побіч подій у Лондоні прикувала увагу політичного світа. На београдській конференції М. Антанти, після нотифікації Бенешом близького (довершення 1 французько-чеського союзу, заявив югославянський міністр. закордонних справ Нінчич, що й Югославія саме перед підписанням умови з Італією, по якій не тілько справа Фіуме розвязується корисно для обох сторін, а ще -- і тут уся сензація випадку -- обі держави звязуються політичним союзом для охорони взіабпя дцо -- сучасного політичного стану. Преса всіх країн ломить собі голови над початком, змістом і наслідками такого несподіваного побратання двох суперників, що завтра мали стати ворогами. ова цікавиться головно питанням, хто покровительствує новому союзови, а проти кого спрямовані його списи. Доси вислід такий, що одні видять умьому діло бритійської дипломатії проти Фравції, другі рранцузьку інтригу проти Англії, пр а дійськку міну підложену під Бенешову Антанту, а знов инші ще щось инше. Воно й не диво. Поперед усього, Вільєонови не вдалося ще на віки люгребати ютайну дипломатію"; далі, умова ще не підписана і не видрукувана, навіть у тих частинах, які будуть призначені для сторонніх... Всі коментатори забувають одначе, що по обох боках Адріятику сидять два знамениті політики: Мусоліні |і Пасич, які певно не в чужій службі догадалися
то друга в Европі,
