Б-го січня 1924
ється навпаки, що нова партія, серед якої про- кидаються східні революційні течії, піде слідом своїх зразків на континенті і в дуже короткім часі довершить повного банкротства соціялізму, емертельного тому, що якраз у країні ,най- більше до соціялізму зрілій".
В кождім разі будемо свідками інтересного політичного розвитку Англії,
Руїна европейської цивілізації ? змПринцип авторитету є ву- тольним каменем усякої цивілі- зації. Коли політична система розпадається в анархію, то ци- вілізація своєю чергою бистро розкладається." Г. Ферреро
ЛІД звернути увагу українських читачів на одну нову і дуже замітну появу в области европейської історичної літера- тури, що призначена для широких освічених кругів Заходу, -- книжку: О. Кешего -- Та тиіпе 4е Іа сімійваніоп апбідше (Рагів, 1921. Ріоп), що вийшла саме також у російському пере- кладі А. Н. Казнакова і з передмовою проф. Ст. Томашівського, накладом Видавництва »Ратай" у Берліні. »Вже тоді, коли появлялася частинами в Всуше де йепх Мопдев (1920) - - читаємо у перед- мові -- ся праця італійського історика звернула на себе загальну увагу. Не тільки тому, що автор її, Гульєльмо Ферреро, уже від двайцятьох літ був відомий як першорядний знавець рим- ської історії, але й завдяки тій сміливости й остроумности, з якими він зіставив перехідну епоху упадку античного світа з моментом, який саме переживаємо. Окреме видання сеї праці викликало збільшений інтерес до її сюжету Ї до проблемів, які торкнув автор. Богато подробиць намальованого ним широкого образу й окремі історично-фільософічні будування виступають тепер, три роки після їх першої появи, з такою релєфністю і переконуючою силою, яких вони раніш не могли мати для читача, що не визво- лився ще від воєнного і революційного психозу. Особливо в тім, що торкається аналогії між долею античної культури і тої, якою наше мокоління було таке горде, ми можемо побою- ватися, що ся аналогія з кождим роком буде ставати нагляднішою... В такий грізний для Европи й її народів момент усі народи повинні пригадати собі стару правду, що історія по- вторяється". Вони повинні зрозуміти, що по- лібні помилки і провини неминуче ведуть до так само подібних наслідків, та що тільки усвідомлення собі сеї правди може зберігти Людство від повороту темних віків" Се й є мета видання отсеї книжки." Не маю наміру розглядати зміст книжки ї. Ферреро подрібно. (Цікаві читачі зазна- йомляться з ним безпосередно, прочитавши саму книжку. Тут слід підчеркнути тільки одно: концетіцію автора. У протиренстві до инших істориків обговорюваної епохи, причину упадку античної цивілізації і взагалі всю трагедію
1 Г. Ферреро -- Гибель античной цивилизацін. Жіевь-Лейпцигь, 1923. Ст. 122, 89.
літотис з
античного світа він виводить із політичної кризи, що почалася в 235-ім році по Хр. бунтом римських легіонів проти імператора Хлександра Севера, та його смертю. Криза ся виявилася у свідомому знищенню моральної і пдлітичної дснови римської конституції -- тра- диційної влади й авторитету сенату, на місце яких не можливо було поставити иншого одна- жової ваги принципу і джерела влади. Отею точку погляду автора, що політичні моменти в історії являються рішаючими факторами, і що вони обусловлюють усе культурне і соціяльне життя потверджує увесь історичний досвід. 1-- що мабуть найважніше -- досвід останніх вісьмох літ.
В чотирьох перших розділах своєї книжки Т. Ферреро оповідає докладно історію політично кризи в Римі, яку почали 235-го року римські лейони бунтом й убиттям императора Алексан- дра Севера) останній, пятий розділ автор при- свячує порівнанню ШІ-го й нинішнього ХХ-го вв. До Якого висновку веде се порівнання?
Руїна старинної цивілізації була появою дуже складною. Одначе досліди причин, які обусловили її, доказують очевидно, що вона почалася від великої політичної кризи. Ся кріза, що викликала ненаправну анархію, по- малу розстроїла античну цивілізацію у всіх її осндвних елементах. Можливо також означити, в чім ся криза заключадася. Римська імперія пробувала примирити два ріжні принципи влади: принцип монархічний, що був широко роз винувся на Сході: в Малій, Азії, Сирі за династій, що панували перед і після за- войовань Александра, та принцип республикан- ський, що розвинувся в Европі, особливо в Греції й Італії, в установах античного города. | Се примирення, символом якого являвся ішрегавог або ргїпсерв, завсіди було недосконале, бо йому не вдалося означити конституційний принцип, з якого повинна була випливати найвища влада такої республиканської монархії. За принцип сей не служила ні наслідність, як у монархіях, ні правильний вибір з означеною законами Ї традиціями процедурою, як .республиках.
им не менш, поки сенат зберігав іще свій старинний престіж і свій величезний авторитет, усі признавали його джерелом законности імпе- раторської влади. Імператор признавався за- конним з моменту, коли признав його сенат. Таким чином сенатові вдавалося, напротязі двох віків, ціною дуже сильної иноді боротьби й крівавої громадянської війни, забезпечити за- конне продовження режіму, що був установився. Але, як тільки авторитет сенату був захитаний ветупленням на престол Септимія Севера й за- провадженням правдивої абсолютної монархії, не залишилося більше ніякого вповні ясного і сильного принципа законности для вибору імпе- ратора: ні наслідности, ні вибору, ві затверджен- ня сенатом. Відти криза революцій і війн, яка все зруйнувала.
Таким чином, в основі сього величезного ієторичного процесу ми бачимо боротьбу двох протилежних | політичних принципів, | нама- гання (примирити їх, і вкінці взаємне їх зруйнування. (Блискучим потвердякенням та- кого історичного погляду є така ріжна доля, що постигла імперії східну і західну. Те що прийнято називати розвалом римської імперії,
