з ЛІТОПИС
б-го січня 1924
"Тут стрінула давних знайомих, або придбала собі нових. (Анненков, Бородин, Менделбев, Герцен, Бакунин, Ешевський й инші) Муж перебував з нею майже рік і вернув до краю. Марковичева поїхала ще до Остенди і Риму, а потім осіла"на довше в Парихі. "Тут дальше писала українські оповідання, перекладала їх на московське, та щоб добути гроші на прожиток, працювала також в російських і француських зкурналах. В Парижі навчилась по англійськи й по чеськи (француську мову знаменито знала з молодих літ), З кінцем 1866-го року вернула до Петербурга. До мужа не їхала, бо їх дороги розійшлися. Опанаб був у Новгороді Сівер- ськім акцизним надзирателем. (Р. 1866-го за- недужав і постарався, що його перенесли до Сосниці, блище Чернигова, щоби міг лічитися; в червні 1867 йому погіршилося; він поїхав у Чернигів і там у городській лічниці (де лікаром ов Олександер Кониський) помер Зі-го серпня ї
67.
Вернувши з-за границі в Петербург, стріну- лася Марія Марковичева зі своїм первим братом, Д. І. Писаревим, тоді вже відомим ученим: критиком, і разом з ним перекладала Дарвіна,
рема, то-що. Зналися здавна, Писарев був влюблений у свою перву сестру, а вона любила його лиш як брата, як умну людину і як то- вариша праці. Писарев жив у неї в Карльсбаді, коло Дуббельна (недалеко Риги) і тут утопився з морі, дітож ІВбдого р. На цю трагодію і на вплив Писарева на Марка Вовчка звертали наші критики замало уваги. Згадані переклади потягнули Марковичеву в сторону перекладної літературної праці. Крім того вона зацікавилася жіночим рухом, що під кінець 60-их років став сильніше проявлятися. Це й відтягнуло її від оригінальних писань, Разом з Білозерською видавала ,)Курналь Переводовь"" (1369 і 1870 рік), а від 1869 була співробітницею , Отечествен- них Записокь" (,)Кивая Душа", , Теплое Гий дьшко", ,Записки Причетиика" то-що).
В Петербурзі пізналася Марія Марковичева. з молодим моряком Лобачем-Кученком і одру- жилася а ним 1871-го року. Він кинув морську службу і записався як студент на технологічний інститут в Петербурзі. Але занедужаю і виїхав з дружиною і двома синами (Марковичева мала від Опанаса сина, Богдана, а тепер від Жученка прийшов теж син на світ) на полудне. Р. І376-го були в Полтавщині, а 1878 осіли в Ставрополі; 1780-го р. переїхали в Абрав-Люрсо, на берегах. Чорного Моря. | Тут стрінулася з Лазарев- ським, котрий став не той, що був перше і писав! на Лобачів-Жученків доноси. | Марія Марковичева-Лобач-)Кученко їздила в Петер- бург виправдуватися. 1883 Лобачі-Жученки вернули в Ставропіль, де Марія Олександровна занедужала на серце; 1885 переїхали в Київ- щину і 9 літ, т. є. до 1893, пережила на се коло Богуслава. Марія Олександровна тяжко хорувала, усунулася від світа і від людей, стрі- чадася тільки з київськими штундиєтами і за- писувала етнографичні матеріяли. До її сум- ного настрою причинився також арешт (по- літичний) її сина Богдана.
В 1893-їм р. переїхали Лобачі-Кученни в Саратов, де мешкав також Богдан Маркович. Тут здоровля Марії Олександрівної поправилося, аде про прилюдну працю літературну вона й
чути не хотіла. Видрукувала тільки деякі пере- клади з польського і дала дозвіл на ,Полноє Собраніє Сочиненій". В р. 1902/03 поїхала до Київа, зайшла до ,,Київської Старини" і від- новила літературні знайомства. Конець життя провела на Кавказі, в Нальчику (Терської области). "Тут, серед прегарної природи, в ній знову збудилася охота до літературної праці. Написала ,,Чортову пригоду", казку ,Як Хапко солоду відрікся" Ї забралася до великої по- вісти Гайдамаки", котру почала ще колись давно і до котрої довгі літа збирала історичні та побутові матеріяли. Не кидала теж україн- ського словника. Муж переписував їй руко- писи до друку. При тій роботі застала її смерть. Померла дня 28-го червня 1907, пів четвертої з полудня. Похована в городі власної дачі, на місці, котре за життя дуже любила. Вдячний муж поставив на її могилі залізний хрест, на котрім, на емаліованій таблиці, виписано:
шМарко Вовчокь" Марія Александровна Марковичь-Лобачь 28 Поля 1907 г.
Б. Лепкий
Російські історичні журнали в 1922--1923 рр.
ОСІЙСЬКЕ громадянство від давна виявля- ло чималий інтерес до історичної журна- лістики. | Свідчить про се цілий ря;
історичних журналів, які появлядися в Росії ще перед війною 1914. 1 Старі патріярхальні »Русскій Архивь", , Йсторическій Вівстникь", "Русекая Старина" -- з одного боку, і нові модерні ,Білое", ,Минувшіе Годь" -- з дру- того, отсе що найважніші тільки і найбільш популярні в Росії історичні журнали кінця ХІХ-го і початку ХХ-го вв. призначені для широких кругів російського громадянства.
а ніколи ще, здається, Росія не була так богата історичними журналами, як в наїні часи. Обі столиці -- Москва і Петербург -- конкуру- ють одна з одною що до їх числа. Коли перша видає , Голос Минувшаго", ,Пролетарскую, Ре- волюцию", ,Йсторико-Революционньй | Бюл- летень" -- в останній час переіменовані на УЙсторико-Революционньй Вестник", ,Крас- ньй Архив" і, -- не називаючі себе журналом, одначе журнал по сути -- збірники ,Каторга м Ссмлка", то другий випускає ,Билос" ,Дела м Дни", , Красную Летопись", , Архив Йсторни Труда в Росии" і грозить видавати ще , Музей Революции" і ,Литературное Белое". | Про- вінція, своєю чергою, намагається не відстати від столиць. Їй, що правда, рідко де вдається поставити спеційльні історичні журнали (нам відомий тільки казанський, , Пути Революции:) та за те майже в кождім місті РСФСР від час до часу випускають збірники, присвячені го- ловно Історії останнього пятиліття. Такі збір- ники, наскільки нам відомо, появилися в Хар- кові, Нижньому Новгороді, Саратові, Самарі, Рязані, Калузі, Ярославлі, Астрахані, Уфі, Ека- теринобурзі, Омску, Ташкенті і т. д.р в ряді миших Міст подібні збірники, як повідомляють совітські Газети і журнали, готовляться до
- - ПРИМ |
