На мою гадку Бирчак добре зробив, що звернувся во одинайцятого століття, а читач, особливо наша читаюча молодь, не пожалує труду йдучи за ним. Наша історична повість така вбога, княжі часи майже неткнуті пером белетриста. Бирчакови треба дякувати за його труд і смілість переломлювати леди.
Б. Л.
ДЛЯ широкого загалу не буде певно новиною, що колишня славянська територія з кінцем першого й початком другого тисячліття по Хр. сягала далеко на захід, по саму ріку Лабу (Ельбу), а місцями й далеко дальше. Теперішні, одноціло німецькі землі, як Східна Прусія, Меклєнбурґ, Саксонська провінція, Стара Мархія (Альтмарк) і т. д., були колись заселені численними культурними західно-славянськими племенами Оботритів, Лутичів, Цирципанів, Редаріїв і и., що на протязі кількох століть боролися за своє істнування з ґерманськими і польськими князями і зникли під кінець середньовіччя з історичного овиду, полишивши по собі тільки топографічні назви й присипані землею сліди свого матеріяльного життя. Назви Берлін (пор. наш Берлін коло Бродів і подібні назви в Чехії), Новавес коло Потсдаму, Вустров (у численних відмінах і зложеннях), Трептов, Вербен, Каллене, Сарнов, Духеров, Грабов, Каров, Малхов, Луков, Тетеров і т. д. вказують і не-філолоґові на колишню славянську людність, яка оставила по собі ще й сліди в назвах родів, а подекуди теж у народнім побуті, мові, віруваннях і т. д. Так нпр. до нині в ріжних околицях Німеччини доховалося імя славянського бога Сварога у формі Swark або Sehwark на означення бурі (Gewitterwolke)[1].
Хто переїздив побережжям Померанії й Меклєнбурґа аж по Любек (Lübeck), або здовж пасма озер та річок на лінії Вісмар — Шверін — Лухов — Зальцведель — Маґдебурґ, той стрінувся, коли мав добре око, не тільки зі славянськими назвами міст, містечок, сіл, річок, осіб, але також з неодною чертою побуту, яка зраджує славянський підклад місцевої людности.
Одначе попри це багато слідів старої славянської культури залишилося під землею й що тільки розкопки видобувають її на світло денне. Пруські провінціональні музеі (нпр. у Кольберґу, Штетині, Штаргарді, Ной-Стреліц) містять уже багаті збірки, особливо славянської кераміки ріжних типів, багато матеріялу приносять плянові розкопки останніх літ. Особливо цікаві результати принесли розкопки старих славянських замків у Померанії й Меклєнбурґу й незвичайно старанні розкопки на Ріґені, а саме на ріґенському північному півострові Аркона, та на Замковій Горі коло Фельдберґа. Вони розкрили нам мало досі просліджену справу старої західно-славянської культури, виявили великий розвиток камяної світської й поганської церковної архітектури та кинули нове світло на реліґійні обряди забутих Лутичів, Редаріїв і всіх инших витревалих почитателів Сварога чи Сварожича (нпр. Тітмарова згадка про Suarasici у Ретрі), Святовида (Swantewit'a — в Арконі) і Триглава (в Штеттіні: Stettin… tres montes ambitu suo conclusos habebat, quorum medius, summo paganorum deo Triglavo dicatus, tricapitum habebat simulacrum).
Розсліди старославянських замків з X–XI-го століття дають доказ, що тодішні славянські племена в нічім не уступали своїм сусідам, а деяких (як Поляків) і перевисшали вдатним вибором оборонних місць і оборонною технікою. Всі вони будувалися на невеликих горбах, мали міцні мури й обваловання й добре використовували богацтво річок, озер і торфовищ. Особливо доскональною твердинею був замок у Штетині.
В усіх відомих досі славянських замках (нпр. у Ґарцу на Ріґені, Ґіцкові (Gützkow), Штетині, Вольґасті, Малхові, Бранденбурґу) знайдено теж сліди поганських святинь і високо розвитої церковної організації. Із розкопок видно, що поганське духовенство грало велику ролю в старих західно-славянських землях. Воно мало окремі мешкання при святині й окрему військову охорону, воно проголошувало війну й переховувало відзнаки поодиноких славянських племен та воєнні трофеї.
З цього боку особливо важні розкопки в Арконі і Ретрі, доконані проф. Шухардтом на протязі 1921–1923 р.[2]
Проф. Шухардт поставив собі завдання вишукати обидві святині, про які згадують данський Саксо Ґрамматікус і німецькі хроністи Тітмар і Адам Бременський, і відкопав їх в цілости. Відкопана святина в Арконі дала нам зразок величавого славянського поганського храму, з доволі добре захованими фундаментами й камяними підвалинами під стовпи, доказуючи, що тодішні Славяни не були такими темними варварами, якими їх представляли деякі літописці, щоб вихвалити тодішніх апостолів Славян у роді Оттона з Бамберґу і других.
Ще більше інтересна святиня Ретра, відкопана Шухардтом на Замковій Горі коло Фельдберґу, що лежить на південь від Ной-Стреліц у самому центрі Меклєнбурґа. Опіраючися на словах літописця Тітмара й інтерпретуючи їх як слід, Шухардтові вдалося означити докладно місце цеї святині й відкопати її з усіма детайлями.
Ретрянська святиня Сварога містилася на доволі великому згіррю (120 метрів висоти), що досі має назву Замкової Гори. Вона була збудована в середині замкового подвірря, що було обведене грубим насипом із стрімко спадистими стінами (5–6 метрів). До цього обвалованого простору вели три великі брами, обмуровані величезними камінюками; входові ворота були 2½ м. широкі й коло 5 метрів довгі; над ними були побудовані деревляні вежі. Перед входовими дверми спускалися на просторі яких 20 метрів широкі сходи для пішоходів. Ціла будова, якої реконструкцію подаємо в ілюстраційнім додатку, робила, як це підносить проф. Шухардт, величаве вражіння. Вона пригадує
- ↑ У Фріца Ройтера читаємо нпр.: „An Axeln sinen Haewen treckte en nigen Swark up.“ На Шлеську вживають досі звороту: „Der Himmel ist sehr verschwurken.“
- ↑ Про це докладна розвідка: Rethra auf dem Schloßberge bei Feldberg in Mecklenburg. Sitzungsberichte der Preußischen Akademie der Wissenschaften, Phil.-hist. Klasse, 1923, XXIII.)
