— Hу, недомека…
— Поцілуйте ж, недомеко милий…
Мокій незґрабно, але палко й міцно поцілував Улю. Тоді зворушено:
— Скажіть, Улю… Що мені треба зробити, щоб ви зосталися? Що?.. Я все зроблю! Все!..
Що?.. (Нависла мертва тиша. Улі прорізалась біля губ перша зморшка гострої печалі). Ні! Прощайте!..
Похилившись, рвучко пішла. Услід їй гадючками поповзло шипіння, свистіння. Мокій, щоб не заплакати, побіг до себе в кімнату.
Ускочили прожогом тьотя, Рина і Мазайлиха. Тьотя до Рини:
— Біжи, Ринко!.. Скажи йому хоч ти, що треба йому зробити…
Рина була кинулась, але вернулась:
— Скажіть краще ви, тьотю…
І тьотя була кинулась, але теж стала, махнула рукою:
— Маланхольная ідійотка!.. А який момент був, Рино! Який момент!.. Такого моменту вже не буде. (Мазайлиха заплакала).
Ускочив напіводягнений Мазайло з газетою в руках:
— Серце!.. Води!.. Є публікація!.. Ось!..
— Де?
— Невже, папо?..
— Господи!
