— Улько! Зараз ти викликаєш Мокія і кажеш йому отут: або ти Мазєнін, або я у тітки в Одесі… Отут казатимеш, в оцій кімнаті, чуєш? Я стоятиму за дверима! Тільки так! Або-або… Все!..
— Або-або!
Або-або!
Пішли. Тьотя, побачивши, що Уля увійшла до Мокія в кімнату, вернулась. Підбігла до люстра, виглянулася, тоді піднялася і почала крадькома виміряти свої ноги (чверткою на пальцях), Рина вигулькнула з дверей:
Тьотю!
Тьотя зашарілася:
Я зараз… Це у мене підв'язка спала…
Пішла до Рини. Причинила двері:
Увійшли Мокій і Уля. Мокій узяв Улю за руку:
— Дуже радий, Улю, що навідала мене у моїй Холодногорській пущі. От… Дуже!.. А я, знаєте, учора, з нашого побачення прийшовши, довго ще не спав… І знаєте… Якось попалась під руку збірка поезій. Набрів, між іншим, на прекрасний примітив. Ось:
Ти, місяцю, який же ти ясний,
Як засвітиш — на весь світ прекрасний.
Ой, спусти вниз роги
засвіти по діброві, —
Покажи всі в степу до милої дороги.
Правда, чудесно звучить, Улю?
Я їду жити до тітки… в Одесу, Моко.