— Прекрасно! Ми на цей корінь придумаємо безподобне прізвище. Хто голосує за цю резолюцію? Один, два, три, чотири, п'ять, шість… Хто проти? Один, два три… (Рина, Баронова-Козино заплескали). Оповіщаю конкурс.
Загомоніли, заходили: Мазайлиха, Рина, Баронова-Козино, Мазайло, дядько Тарас. Тьотя вписувала нові прізвища, що їх вигукували:
— Мазов!
— Ну й прізвище — Мазов-Лазов-Лоза-Залоза. А по-моєму кращого не буде, як Зайломаз. Зайломаз!
— Зайломаз? Ха-ха-ха… Та що різнить Зайломаза з Мазайлом? Що? Однаково! Краще — Мазеленський.
— Де ж там однаково: то ж Мазайло, а то — Зайломаз.
— Де-Мазе.
— Де-Мазе — це на французький штаб, а ми люди, слава богу, руські.
— Рамзес! Клясичне прізвище!
— Рамзес? Може, Рамзесов?.. Давайте краще Рамзєсов! Милі мої люди! Рамзєсов, га?
— А де корінь маз? Геть Рамзесова! Кореня нема!
