шли козаки на чотири поля — мазав, як ішли козаки на чотири шляхи — мазав. Мазав, щоб не пропадала тая козацька слава, що по всьому світу дибом стала, а ти моє славне прізвище міняєшь?!.
Музика перейшла на скрип. Заскакав другий дід, чумак, теж з мазницею, з квачем:
— Як пу-гу, то й пу-гу. Чи не видно й чумаків край зеленого лугу? (До Мазайла). Я — твій прадід Василь, що надіявся на сіль, та й без соли ліг спати. Ще з діда Мазайло-Квач прозивався і чумацькі колеса мазав. Як рипіли вони на південь — мазав, як рипіли на північ — мазав, а ти моє славне прізвище міняєш?!.
Заскакав ще третій дід, селянин, без мазниці й квача:
— Я твій дід селянин Авив, що був собі та жив, мазав чужії вози, бо свого вже не стало, а ти моє славне прізвище міняєш?!.
Десь в далині появилась невідома постать з телефоном, на аеро-моторі, під № 31-51. Заскакала, заговорила в гучномовець:
— Ало! Ало! Мої предки з великого лугу! Одміняйте свої прізвища на принципові числа у всесвітній номерній системі. Ало! Але! Алю! Улю!
Дядько Тарас казав Мазайлові:
— Уля втекла і я, мабуть, буду п'ять. Чуєш, Мино, коли вже міняєш, то хоч корінь Маз залиш! Га?
Мазайлові здалося, що замість дядька Тараса він бачить ще четвертого діда з квачем. Отож коли Тарас торкнувся рукою Мазайла, тому показалося, що цей дід задавить його. Скочив і не своїм голосом:
— Ой-о! Залишаю! Залишаю корінь, тільки не чипайте мене, діду, не чипайте, боже мій, боже мій…
