— А я не повірю вам, не повірю! І тобі, Мокію, раджу не вірити українізації. Серцем передчуваю, що українізація — це спосіб робити з мене провінціяла, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади.
— Їхня українізація — це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було… Попереджаю!
— Провокація. Хто стане нищити двадцять мільйонів одних лише селян українців, хто?
— А хіба селяни — українці?.. Селяни — мужики.
Дядько Тарас аж підскочив:
— Га? Наші селяни — не українці? Слово мені! Слово або хоч води, бо я не можу більш терпіти… (Став пити воду і захлинувся)
Губа до Мазайла:
— Невже ви справді не вірите?
— Не вірю!
— Радянській владі не вірите? Партії?
Мазайло замість відповіді став пити воду
Дядько Тарас, прокашлявшись після води:
— Наші селяни — не українці? Га?.. Та тому вже тисяча літ, як вони українці, а їх все не визнають за українців. Та після цього й ідійот не видерже, не тільки я. Вимагаю слова! Слова мені!
Тьотя Мотя владно зацокотіла каблучкою
— Слово маю я! (Теж захвилювалася, випила води). Милії ви мої люди! Яка ж у вас провінція, ах яка ще провінція! Ой, яка ще темрява! Про якусь українську мову споряться і справді якоюсь чудернацькою
