— Що?
— Тертику на голову пропонуємо ми. (Баронова-Козино здригнулась).
— Дозвольте. Як це так… Аджеж на голову мене вже обрано… Принаймні, заперечень не було. Ну, милії ви мої люди, невже ви не довіряєте і кому?.. Мені, Мотроні Розторгуєвій, з Курська?
— Просимо проголосувати!
У вас то, мої милі, пошана до руської людини, нарешті до Курська єсть?
— Єсть! Та не всякому, хто з Курська, і честь! (Тертика прибив м'ячем). Не всякій тьоті Моті…
— Будь ласка! Я зголосую… Хто за Тертику на голову, будь ласка… Один, два, три, чотири… (встромила гострі свої очата в дядька Тараса). Ну?
— Не з тих Тертик… Утримуюсь.
Уля, що ввесь час дивилась на Мокія, піднесла й собі за ним руку. Рина до неї:
— Улько! Ти що?
— Ой… (Тихо). Помилилась…
— Чотири! Хто за тьотю Мотю на голову? Один, два, три, чотири…
— Хоч і є така приповідка: „Як єсть, то й пані старій честь“ — проте утримуюсь.
