куреня славного війська запорізького, низового на початку XVII століття.
— Не знаю.
— Дуже жалько!
Тьотя зацокотіла каблучкою об графін:
— Не так давно я прочитала, щоб ви знали, товариші, одну дуже цікаву книжку. Я прочитала всю книжку, і в тій книжці прочитала буквально все, що було написане і надруковане в тій книжці. Буквально все. А найбільш я прочитала, щоб ви знали таке глибокодумное місце: життя — то є все… І оце воно мені зараз чомусь згадалося: життя — то є все… Так! (Трошки задумалась, покивала головою, зідхнула). Життя — то є все… Пропоную, товариші, обрати президію. (Поспішаючись). Гадаю, годі буде одного предсідателя? Заперечень нема? Нема!.. Кого?
Рина, поспішаючись:
— Тьотю Мотю!Тьотю Мотю!
Мазайло, поспішаючись:
— Просимо!
Баронова-Козино до тьоті, поспішаючись:
— Вас просимо!
— І просила ж, ще вчора просила, щоб мене не вибирали… (Поспішаючись). Життя — то є все. Заперечень нема? — нема!.. Прошу до порядку! (Зацокотіла каблучкою). Ну, громадяни, товариші, а краще й простіше — мої ви милії люди, руськії люди, їй-богу! Бо всі ми перш за все руськії люди… Давайте всі гуртом помиримо рідного сина з рідним батьком. По-милому, по-хорошему. Їй-богу!..
Зачувши такі слова, Тертика і Губа скинулись очима, лукаво перемигнулись, Губа раптом запропонував:
— Тертику! (Баронова-Козино здригнулась).
