Задзвонив дзвоник. Рина затулила одною рукою рота тітці, другою — дядькові.
— Ой… Цс-с-с… Це комсомольці прийшли.
Тьотя з-під Рининої руки до дядька:
— Отак ви скоро скажете, що й Гоголь говорив, що й Гоголь ваш?..
— Він не говорив, але він… боявся говорити. Він — наш. (пішли)
Увійшли комсомольці: один — з текою, другий, чубатий і міцний, з футбольним м'ячем і третій — маленький, куценький з газетою. Роздивились.
Та-ак:.. Обставинки суто міщанські.
Чи варто й ввязуватися?..
Парень просив — треба помогти…
Той, що з текою, подививсь у люстро. Зробив серйозну мину.
До того ж і темка: зміна прізвища! Та хай собі міняють хоч на Аристотелів, нам що! радвлада не забороняє. Навпаки — потурає та й причинами не цікавиться ніколи.
Той, що з м'ячем, постукотів пальцем у лоб того, що з текою.
Аренський! Навіть Кузьма Прутков сказав: — дивись в коріння речей…
Той, що з газетою, теж постукотів
І собі в голову, коли що кажеш. Зміна прізвища у міщанина…
