Уля новим якимсь голосом:
— Нічого подібного! Ах, Рино!
Рина, зачувши цього голоса:
— Що, Улюню? Що?
— Що? Ти знаєш, як по-українському кажуть: ночью при звьоздах не спітся?
— Ну?
— Зорію. Правда, прекрасно звучить?
— Це ж ти до чого?.. Та невже ти… Невже ти, Улько, замість закохати Мокія та сама ним, ідійотко, закохалася?
Уля зашарілась:
— Ні, ні…
— Як ні, коли ти саме кажеш, що вночі не спиш, зорієш уже, чи як там по-українському!..
— Та ні!
— Признавайся, Улько, щоб я по-дурному надій не плекала… Ти мені скажи, прикохаєш ти його, одвадиш од українських усяких дурниць, пригорнеш його на свій, себто на наш бік?.. Улю! Ти вчора з ним гуляла, ну, невже нічого не вийшло… Улюню! Ще раз молю і благаю! Благаю, Улько, розумієш? Уговтай, Моку, — ні, — власкав його, улести, укохай! Ну, коли так не береться — припусти його до себе ближче, зовсім близько, припусти до всього, розумієш!
— Серйозно?
— Та бодай і серйозно!.. Тільки щоб не стала жінкою, а так… на межі його паси, на межі… Затумань йому голову, захмели, щоб як п'яний ходив!.. Щоб ідійотом ходив!
— А знаєш, Рино, жінка по-вкраїнському дружиною зветься?
— Ну?
— І знаєш, дружина — це краще, як жінка, або супруга, бо жінка — то значить рождающая, супруга ж по-українському — пара волів, а дружина… Ось
