— І ти справді за… (бридливо) за Квача?
Баронова-Козино знов пальцями до вух, знов здригнула. Мокій, побачивши все це:
— Так! За Квача! За три Квача! За сто Квачів! За мільйон Квачів!
Баронова-Козино мало не спритомніла. Мокій вибіг у свою комірку. Тоді всі, крім Улі, до тьоті:
— Ну, що тепер з ним робити? Що?
— Ах, боже мій, що?
— Може, проклясти?
— Убити, кажу?
— Оженити?
А тьотя ходила Наполеоном і думала. Мати сіла і заплакала:
— І в кого він такий удався? У кого?.. Здається ж і батько, і я всякого малоросійського слова уникали...
— Ти ж казала, що він в дядька Тараса вдався.
— Ой, хоч не згадуй. Не дай бог оце трапився б ще він…
Задзвонив дзвоник. Вийшла Рина. Вернулась бліда, перелякана:
— Дядько Тарас приїхав…
Мати й Мазайло з жахом:
— Що?
— Не пускай його! Скажи — нас нема!.. Нас арештовано!
