— І ви отут сидите і не знаєте?
— Та що таке?
— Не знаєте, що там робиться? Не знаєте, що там написано?
Майже всі разом:
— Ні…
— Не бачили, не читали? Харків — написано. Тільки що під'їхала до вокзалу, дивлюсь — отакими великими літерами: Харків. Дивлюсь — не Харьков, а Харків! Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?
— А-а. Так про це ви спитайте ось у кого (на Мокія). Він знає.
Тьотя до Мокія:
— Та-ак?… Навіщо?
— Ах, тьотю! За його тільки що взялись, щоб виправити, а ви вже питаєтесь — навіщо?
— Чули? (До Мокія іронічно). То, може, ти й за наше прізвище візьмешся, щоб виправити?
— Не може, а треба! Діда нашого було прізвище Мазайло-Квач — отож треба додати…
Мазайло за серце, як навіжений. Мати ойкнула. Баронова-Козино пальцями до вух — здригнула. Тьотя до Мокія:
— Моко! Моко! Моко!.. Ти справді за те, щоб був не Харьков, а Харків?
— Так!
