Мазайло демонстративно перебив:
— Єво кру-ком на воз віламі кідают, воз растьот, растьот, как дом. В ожиданьї…
— В ажіданьї.
— Ва-жіданьї конь убо-кій точно вкопаний сто…стаїть: уші врозь, дукою нокі і как будто стоя спіт.
— Так!
Мазайло голосніш:
— Тольки жучка…
— Толька жучка…
Мазайло про себе:
— Ага! Це значить жучку звуть Толя, Толька… (Голосно). Толька жучка удалая в рихлом сєнє, как в валнах…
— Прекрасно!
Мазайло — Баронова разом, надхненно:
— То взлетая, то ниряя, скачет, лая впопихах.
(У Баронової-Козино чути „впап'хах“, у Мазайла — „упопихах“.
— Ну от! Прекрасно!
Мазайло зворушено і глибокодумно:
— Господи, то-єсть преблагій господи! У такому, сказать, маленькому віршикові і така сила правільних проізношеній!
— Запишіть їх — далі ще більш буде!
Мазайло побожно:
— Запишу собі на папері і на серці…
