— Ґа!
— Га!
Баронова-Козино аж вух своїх торкнулася пальцями:
— Ах, боже мій! Та в руській мові звука г майже нема, а є ґ. Звук г трапляється лише в слові: бог, та й то вимовляється…
Мазайло раптом у розпач вдався:
— Знаю! Оце саме „ге“ і є моє лихо віковічне. Прокляття, якесь каїнове тавро, що по йому мене впізнаватимуть навіть тоді, коли я возговорю не то що чистою руською, а небесною, ангольською мовою.
— Не хвилюйтесь, милий! В одчай не вдавайтесь!
— О, як не хвилюватися, як, коли оце саме „ге“ увесь вік мене пекло і кар'єру паламало… Я вам скажу… Ще молодим… Губернатора дочь оддаля закохалася мною. Просилася, молилася: познайомте мене, познайомте. Казали: не дворянин, якийсь там регістратор… Познайомте мене, познайомте! Покликали мене туди — як на Аполлона, на мене дивилась. Почувши ж з уст моїх ге… ге… — одвернулась, скривилась.
— Я її розумію.
— А мене?
— І вас тепер розумію.
— О, скільки я вже сам пробував у розмові ка-казати… кге.
— Ґе?
— Не міг і не можу… Навряд, щоб і ви навчили мене…
