— Хотілося сказати, а тепер ще охотніше скажу: Улю! Давайте я вас українізую!
Уля ледве не впала, одскочила:
— Он ви що! Не хочу!
Мокій в наступ:
— Улю! Ви ж українка!
— Боронь боже ! Я не українка!
— Українка!
— А нізащо! Ні! Ні!
— У вас прізвище українське — Розсоха!
— Ні!
— Та що там прізвище — у вас очі українські, губи, стан!..
Уля спинившись:
— Очі?
Мокій переконливо:
— Так! Очі, кажу, губи, стан, все українське. Не вірите? Не вірите, Улю? Я вам зараз доведу… Не я, а наука, оця книга, Улю, антропологія вам доведе, що ви справді українка…
Перегорнувши кілька аркушів, почав вичитувати:
— Ось: українці — здебільшого високого росту, стрункі… (Глянув на Улю). А ви хіба не струнка? Широкі в плечах (ну, це про мущин), довгоногі… (До Улі). Нема гірш, як коротконога жінка! (Уля непокійно подивилась на свої). Ні, у вас українські, Улю… (З книги). З дуже напігментованою кожею, себто смугляві, пишноволосі або кучеряві… (Подивився на Улю). А ви не ймете віри. (З книги). Круглоголові, довгобразі, високо та широколобі, темноокі, прямоносі, рот помірний, невеликі уха… (Подивився на Улю). Як про вас писано…
Уля розтанула:
— Що ви кажете?
А сама непомітно в люстро
