проказати йому кілька лекцій з правильних проізношеній.
— Мій папа? У мене нема папи: він помер.
— Помер? Ах, боже мій, яке нещастя! І це так несподівано, раптом… Боже мій! Ще завчора він найняв мене і дуже просив прийти на першу лекцію сьогодні.
— Мій папа вже три роки тому як помер… То, мабуть, був не мій папа.
— Вибачте, я, певно, не туди потрапила, хоча адресу я добре запам'ятала. (Забурмотіла розгублено). Холодна гора, …ськая вулиця, № 27, на воротях напис: „У дворі злі собаки“, та собак, казав ваш папа, нема. І справді нема. Кватиря Зама… Майза… Ах, боже мій, чудне таке прізвище…
— Може, Мазайла?
— Так! Мазайла! Він ще казав, що не треба запам'ятувати прізвища, бо не сьогодні-завтра має змінити його у загсі на друге…
Мокій аж потемнів:
— Мій папа?.. Прізвище?..
— А ви його син?.. Вибачте, не знала. До Мокія з підлесливим просміхом. Хоча ви похожий на вашого папу. Боже, як похожий… Скажіть — змінили вам прізвище? Папа ваш так турбувався… Воно справді якесь чудне. Либонь малоросійське?
Мокій глухим, здушеним голосом:
— Однині… (прокашлявся) у мене папи нема!
