— Думав, що це… ви.
В Улі забреніло в грудях:
— Серйозно?.. А я по книжку до вас.
— По яку?
Уля трошки розгубилась:
— По яку? Взагалі по українську книжку.
У Мокія забреніло в грудях:
— Серйозно? Дуже приємно. Радію вами, Улю.
— Серйозно?
— Серйозно. Якої ж вам книжки дати? З поезії? З прози? З наукових, соціяльно-економічних?
— Котру можна буде.
— Вибирайте.
— Ну дайте… яку ви хочете.
Мокій зворушено:
— Та я б хотів, щоб ви всі їх перечитали, Улю!
— А це у вас яка?
— Це?.. Це книжка з української етнографії та антропології.
Уля вже не знала, що далі казати, та:
— Серйозно?
— Подивіться.
Уля подивилась:
— Гарна книжка — в палітурках і, здається, з золотим обрєзом…
— А знаєте, як по-вкраїнському сказати: з золотим обрєзом?
— Ану, як?
Мокій піднесено:
— Книжка з золотими берегами. Правда — прекрасно?
— Надзвичайно!
— А то іще можна сказати про матерію, що вона з берегами. Фартух дорогий — золоті береги.
