— Та я тебе про це питаю, Улько, тебе… Ой, яка ж ти дурна, розумієш ?
— Коли я дурна, а ти розумна, то скажи мені, щоб ти сказала, коли б ти була я, а я — ти, себто, коли б він тебе отак провожав?
— Що я б сказала ?..
— Так.
— Коли б я була ти, а ти — я?
— Так.
Рина осіклась, наморщила лоба. А Уля, як Уля — зраділа:
— Ага! Ага!.. І ти б не знала, що сказати, Рино!
— Нуда ж! Бо, коли б я була ти, то теж була б дурна.
Уля образилась:
— Як так, то я тебе більш не питатиму, і ти мене не питай…
— Улюню, ти не дурна! Золотко, не сердься… Бо й я не знаю… Тільки знаєш, що? Мені здається…
— Ну?
— Він, кажеш, заглянув тобі в вічі, як пили сельтерську?
— Так.
— І біля воріт, як розставались?
— Глибоко заглянув…
— Мені здається, що він закохався.
Уля в люстро:
— Що ти кажеш, Рино?
— От на! Принаймні — закохується. Тільки ти, бога ради, поспіши, Улюню, прискор цей процес,
