В цей момент підвищений, радісний голос Мокіїв:
… Мазайло Квач, наприклад.
вирвався з рипом дверей. Мокій вийшов з Улею. Не помітивши навіть батька, переконував далі, аґітував Улю:
— Мазайло-Квач, Улю! Це ж таке ориґінальне, демократичне, живе прізвище. Це ж зовсім не то, як якесь заялозене, солодко-міщанське: Аренський, Ленський, Юрій Милославський… Взагалі українські прізвища ориґінальні, змістовні, колоритні… Рубенсовські — от! Убийвовк, наприклад, Стокоз, Семиволос, Загнибога. Загнибога! Прекрасне прізвище, Улю! Антирелігійне! Це ж не то, що Богоявленський. Архангельский, Спасов. А німецькі хіба не такі, як українські — Васерман Вода чоловік. Вольф — Вовк. А французькі: Лекок-півень…
Уля обернулася до Рини:
— Ми йдемо в кіно!
Два дні згодом Рина допитувала в Улі (перед люстром):
— Ну, як же ти не знаєш, ой Улю. Ти ж з ним до кіна ходила?
— Вчора і завчора.
— Сельтерську воду пила з ним, ти кажеш?
— Навіть із сиропом…
— Печення він тобі купив?
— Аж п'ять, Рино!
— До самого дому провів?
— До воріт. Ще й постояв трохи.
— І ти не знаєш, як він, — закохався, чи?..
