прізвище — Мокій нічого про це не зна, розумієш? Ти береш лекції „правільних проїзношеній“ — Мокій не зна, розумієш? Тимчасом я і мама скликаємо родичів на сімейну раду — Мокій не зна…
— Сестру мою Мотю з Курська.
— Можна буде ще дядька Тараса з Києва.
Мазайлиха жахнулася:
— Тараса Мазайла? Господь з тобою!.. Та чи не в його наш Мокій і вдався! Там такий, що в його кури по-вкраїнському говорять.
— Без дядька Тараса! Тьотя й ми натиснемо на Мокія, розумієш, папо?
— Та Мотя одна на його подіє!.. Хіба ти, Минасю, не знаєш, як вона вміє взагалі.
— Крім того, ще один план є на Мокія вплинути… Не віриш? А хочеш, папо, і він за тиждень два кине свої українські мрії? От давай! Тільки ти мовчок. Розумієш?
Жінка нервово:
— Мино!
— Абсолютний мовчок на два тижні. Не віриш? Ну, на тиждень, папочко!
Жінка погрозливо:
— Мин-но!
Дочка, поцілувавши батька:
Пане Сірєнський! Розов! Де-Розе! Тюльпанов! Ну?
— Ну, гаразд. На тиждень… (В люстро). Все одно я скоро скажу… Прощай, Мазайло! Здрастуй…
