Уля до люстра. Від люстра під хрест. Тоді раптом стала:
А що, як не так спитаю? Не попаду на його смак?
— Попадеш.
— Ну як? Як? Коли, мені здається, що „стоїть гора високая“ краще за Тичину.
Рина на мить замислилась, потьмарилась. Раптом обличчя їй засвітилося:
— Прекрасно! — Оце і май на увазі: що тобі подобається, то йому не подобається і навпаки, розумієш?
Уля добрала розуму:
— А не помилюся?
— Ні!
Уля боязко підійшла до Мокієвих дверей. Постояла. І таки пішла. Рина до люстра:
— Ху! Слава богу.
Увійшла мати
— Ну, що там у тебе з телеграмою? Написала?
— Вже й одіслала. Домаху попросила, щоб віднесла. Тільки я скоротила…
— Як же ти скоротила?
— Так, як я одна тільки вмію. Вийшло коротко й дешево. Ось копія: Курськ, Корєний, 36. Катострофа. Мока українець. Приїзди. Лина. Негайно приїзди. Все…
