Уля примружила очі. Рина до Улі:
— Ти розумієш?
Уля кивнула головою. Мокій м'якше:
— Можна сказати — аеро бренить. А от іще кажуть: сніжок бренить. Це, як випаде, а тоді зверху, в повітрі, ледве примітний такий, бренить.
Рина до Улі:
— Ти розумієш?
Уля ніжно усміхнулась. Мокій розворушився:
— Або кажуть — думка бренить. Це треба так розуміти: тільки-тільки береться, вона ще неясна — бренить. Спів бренить. Це, наприклад, в степу далеко ледве чути пісню…
Уля мрійно:
— Бренить.
Мокій з гумором:
— Губа бренить. Так на селі й кажуть: аж губа бренить, так цілуватися хоче.
— А знаєш, Рино? Мені справді вподобалось це слово.
— Серйозно?
— Серйозно!
— Браво! Ти, я бачу, тепер зрозуміла, як і що. (До Мокія). Між іншим, Уля страшенно любить українські кінокартини і написи… каже, що вони якісь… (До Улі). Які, Улю?..
— Надзвичайні.
Рина до Мокія:
— Ти розумієш?
— На жаль, гарних українських кінокартин дуже мало… Дуже мало!
