— Не заважай! Мені — ніколи!.. Мрія воскресла. Мина міняє прізвище. Мокій збожеволів укрмови. Станеться катастрофа. Приїзди негайно. (До матері). Розумієш тепер, як треба писати? На, перепиши й одійшли! (Мати вийшла, Рина до Улі). Тепер ти розумієш? Жах! Ой Улюню! Молю тебе, благаю — закохай!
Уля схвильовано:
— Ну як я почну, чудійко ти? Сама знаєш, який він серйозний, ще й український. Ну як до його підступитися? З якого боку?
— З якого?
— Так.
— З українського.
— Не розумію. Як це?
— А так, що тільки з українського.
Уля подумала:
— Ти, я бачу, Рино, дурна. Та в його ж іншого боку й нема, а ти кажеш тільки з українського. Він же з усіх боків український.
Рина подумала. Раптом:
— Ха-ха! Ти дурна!
— Серйозно?
— Серйозно дурна! А я що тобі кажу: тільки з українського. Це й значить, що в його другого боку нема, що він кругом український.
Уля розсердилася:
— Як так, то я й розуміти не хочу! Взагалі! Бо все це дурниці взагалі.
Рина побачила — лихо:
— Улю! Золотко! Ти не дурна!
Уля до люстра:
— Не хочу! Не можу! Не знаю, як…
— Я покажу, як. Ось я зараз покличу його і покажу, як почати.
— Ні, ні!