од них грілися вартові, а тут на склі полум'я оддзеркалилося на бокових вітринах елінга і впало скісним жмутком тихого проміння на горішній такелаж цепеліна.
Чи то ватра розгорілася, чи просто вітер дунув на кострище, полум'я раптом одбилося на пукатих металевих боках великого повітряного корабля.
Цепелін заграв виблиском вогню і від цього став рельєфним та видким. Вгорі заблищало тонке сплетіння стальних нервів і цепелін немов ожив. Він виріс у височінь і наче розбух, шукаючи простору для свого великого тіла.
Отто зніяковів. Який він нікчемний, непомітний перед цією організованою масою сталі, водню й полотна! Який колос — „LC—18“, красунь — цепелін порівняно з ним!
Фоґель іде проти нього. Іде проти свого коханого годованця, своєї домівки, проти себе.
А що казати про елінг, що мусить згинути разом з „LC—18“, хоч про його технічну красу згадував увесь світ. Елінг — велетенська скляна печера для повітряного циклопа буде знищений за якісь три години!
Фоґелеві стало сумно. Розпаленими очима він шукав те місце, де вигравав вогник, і бачив лише одну темряву. Правда, він знайшов і змірив його висоту. Та од чорноти височінь здалася ще більшою. Могильна фантастика війнула йому в лице.
Схопившись, Отто швидко одімкнув двері гондоли, вліз туди і подався до кабіни машиніста. Це конче потрібно зробити, бо в кабіні є хід до середини корабля і там серед сімнадцяти колосальних камер, надутих воднем, він покладе пекельну машину.
Там же він заведе її і, не боячись нікого, засвітить потайного ліхтарика, поставить стрілки на дві години і три хвилини. Все це вночі, без жадного свідка. На дві і три хвилини! Це романтичний наказ Роньє — його начальника! Не в дванадцять, бо
