Баронова-Козино очулася:
— Ви ще й смієтесь! Ви ще й глузуєте!
— Де ж пак! Читаєш фельєтона — зовсім не смішно й не дотепно, ну а вже як дочитаєшся до підпису, — не можна вдержатись. Ха-ха-ха! Іона ще й Вочревісущий.
Баронова-Козино встала:
— Будь ласка! Але од цього прізвища я вже не впаду. Це прізвище, навпаки, очуло мене і на ноги підвело…
Пішла до другої кімнати, та в цей момент
Широко, навстіж розчинилися двері — од старих Мазайлів і од Мокія. Разом увійшли: Мазайло в чорному сюртуці, тьотя Мотя з газетним аркушем, заведеним в рямці під скло, Мазайлиха, Рина з букетом з одного самітний Мокій з другого боку. Заграла музика і почався балет.
Баронова-Козино поздоровила Мазайло, тьотю Мотю, Рину, Мазайлиху, тоді до Мазайла:
— А не забули ще… Пахнєт сєном над…
— Пахнєт сєном над лу-ка-мі…
— Браво! Браво! Браво! Прекрасно!
— Гех! Пєсньой душу вєсєля…
Баронова-Козино, Мазайло, тьотя, Рина, Мазайлиха разом:
— Баби с к-рап-лямі рядамі
Ходят сєно шевєля.
