Замріяний Мазайло машинально застібнув штани і знов до когось:
— Вдома?.. Скажіть, що прийшов Мазенін з дружиною. Здрастуйте!.. (Підвів до когось жінку). А це моя дружина.
— Ах, Мазеніна… А тепер, Минасю, я… Це мій чоло…
Мазайло перехопив:
— Ні, не так… (Немов подзвонив і тоді немов до покоївки). Тут живуть Мазеніни?.. Будь ласка…
— А ще краще так… (Немов вітаючись і цілуючись з кимсь). Прошу ласкаво, заходьте… Це мій чоло…
Мазайло вклонився:
— Мазенін! Ні, краще так: вип'ємо за здоров’я нашого вельмишановного Мини Марковича Мазеніна!..
— За мадам Мазеніну! За Килину Трохимівну Мазеніну!.. (випила).
Тимчасом через кімнату перейшов, нікого не бачачи, нічого не помічаючи, дядько Тарас.
— Дурень же я дурень!
Мазайло теж нічого не помічаючи, немов випивши:
— Вип'ємо, Мазенін, га?
Мазайлиха, кокетуючи пальчиком:
— Мадам Мазеніна!.. Випийте…
Вскочила Рина:
— Тьотя вже заводить газету під скло. Ви ско… Та на віщо ти, папо, скидаєш спідню сорочку? Мамо! А ти здуріла? Теж розстібнулася…
