мені й подай сюди до люстра дореволюційний мій парадний сюртук.
Став перед люстром. Рина і Мазайлиха побігли.
— Га? Думалось — Мазайловський, мірялось — Мазайлович, мріялось Мазайленко з корня маз вийде, а вийшов Мазенін. П'ять на п'ять було! Ой, дурень я, дурень!.. (пішов, ухопившись за голову).
Убігла Мазайлиха з сюртуком.
— На!.. Мотенька сказала, щоб ти мерщій одягався, бо й нам треба до люстра… Крім того, може знайомі, сусіди, дізнавшись про публікацію, прийдуть… Мерщій же, Минусю, мерщій! Щоб не вийшло: і как будто, стоя спіт…
Поцілувавши чоловіка, побігла
— Однині я — Мина Мазенін. (Став перед люстром). Здрастуйте, Мазенін, Мина Марковичу! (Привітався на другий голос). А-а, добродій Мазенін? Моє вам!.. (Ще привітався на третій голос). Товаришу Мазенін! Здрастуйте!.. (Ще привітався). Здоров був Мазенін! Зайдімо?.. Гм (помріяв трошки). Ви не знайомі? (Подавши комусь руку). Дуже приємно — Мазенін (уклонився). Будь ласка, ви часом не Мазенін? (кивнув головою). Так, я Мазенін!.. (офіційним голосом). Ваше посвідчення, громадянине! (Тоді немов подав комусь посвідчення). Будь ласка! Мазенін! (Тоді з офіційного на м'якший). Вибачте, ось у ці двері, товаришу Мазенін… (Ситим голосом). Були там Вішньов, Спаський, Де-Розе, Мазенін…
Убігла Мазайлиха:
— Рина вже дістала з горища ряму… Ти скоро?.. Та навіщо ти скидаєш штани?..
