Сторінка:Лялечка. Поєдинок.djvu/49

Цю сторінку схвалено


 
 
Образок.
 

Вони вже повечеряли — пані Антоніна і вчитель її дочки Іван Піддубний.

Він встав з канапи, одсунув злегка круглий стіл з останками вечері, а вона подала йому для поцілунка руку. І він почав цілувати її не з того боку, де звичайно цілують знайомі, а в долоню і вище.

Пані Антоніна не боронила, навпаки, вона одкинула назад голову і зеленкуватими сльозавими очима в червоних повіках, що ставали завжди такими після наливки, дивилась зверха на кучеряву голову хлопця. Вільною рукою вона розщібувала рукав і показувала пальцем:

— Тут… тут…

І він ішов устами по синій жилці у-верх, до білої й м'ягкої округлости, осяяної матовим світлом столової лямпи.

Раптом — г-ррах… трах-трах!..

Віконна ряма затремтіла і всі шибки дико задеренчали.

Вони стрепенулись і витріщеними очима уп'ялись у чорні шибки, в які лізлі з саду обліплені снігом гіллячки дерев.

— Хто? що?!

Чоловік… він все бачив…

 

47