тілі. Вона черпала сили у тій покорі, знаходила в ній терпку насолоду, високу поезію. Грубі вибрики о. Василя Раїса приймала за об'яв енергії та непохитної волі, а його неуважне, нерівне і часом згірдне поводження з нею поясняла собі тим, що о. Василь живе вищими інтересами і йому трудно звертати увагу на дрібниці. І вона залюбки приносила в дар незвичайній людині своє серце і свою покору, як її навчив той, що лишив на її серці теплий слід руки. То був Христос, напевне Христос. І вона чула, що любить його. Вона йому молилась. В тиші й самотині вела з їм солодкі бесіди. І він розумів її.
Тим часом Раїса танула.
Разом з весняними водами спливало й її здоров'я.
— Ви б порадились лікаря, полічилися, — говорив о. Василь, зупиняючи погляд на її восковому лиці.
Вона нічого не одповідала, а тільки дивилась на нього прозорими, смутними очима.
Весна здалася Раїсі на те, щоб що служби божої ставити у вівтарі свіжі букети. То була її офіра. Вона вставала у-досвіта і зеленими росяними ранками блукала по луках, збіраючи квітку до квітки.
— Чи ви не закохались часом, що ходите по досвітках на rendez-vous аж за село? — жартував о. Василь, дізнавшись про ті ра екскурсії.
Після служби один з букетів Раїса брала собі. Їй здавалося, що він змінявся. Запах і колір квіток ставали сильнішими, свіжішими, наче ласка божа, що сходила під час відправи на вівтарь, радісно розтуляла їх віночки. Раїса при-
40
