— Ти б пішов спати, а то щелепи роздереш, — радила вона йому.
— А справді піду… чогось сон наліг на мене, — позіхав о. Василь і йшов спати, не вважаючи на те, що було ще рано і що Раїса сиділа в столовій.
Часто він забірався до писання церковних книжок, немов не помічав Раїси.
Инколи ж його просто ґедз нападав — і тоді він ставав нестерпучим: пускав Раїсі шпильки, глузував з її екзальтації, осміював навіть її поверховність, сперечався проти того, що сам раніш обстоював. Стара матушка мусіла брати під оборону збентежену й засмучену Раїсу, сварилась на сина і стукала ціпком, щоб перервати неприємну розмову.
З приїздом на Різдво Тасі відносини поправилися. О. Василь знов став милим і веселим, а Раїса почувала себе добре, немов викинула з пам'яти все неприємне.
Та згода була не довгою; Тася швидко поїхала, і о. Василь занудивсь. Він блукав по хатах млявою ходою, спустивши голову, і не знав, що з собою робити. Врешті одного вечера підійшов до шафи, вийняв пляшку з горілкою і налив собі чарку. Раїса видивилась на нього переляканими очима. О. Василь походив, походив і знов налив чарку. Раїса з жахом дивилась на нього. Та коли він згодом налив третю чарку, вона раптом знялась, мовчки попрощалася з о. Василем і вийшла з хати.
Не роздягаючись, не світячи світла, Раїса впала на канапку в своїй світличці. Вона лежала так тиха, пригноблена, розтоптана і розуміла лиш одно, що вона одинока. Одиноке, самотне, занедбане всіма серце сходило кров'ю у
38
