врешті блимнуло світло… в одному вікні, у другому, і Раїса грудьми наскочила на фіртку в високому баркані. Фіртка зачинена. Раїса раптом припала лицем до шпари. В широку розколину фіртки глянув на неї білий і холодний, як з криги, дім з чорними заспаними вікнами. Було тихо. Навіть пси спали.
Раїса обперлась плечем у фіртку й заплющила очі. Не радість, а втома обняла її. Наче кров, що збіглась до серця, парою взялась у морозному повітрі, в грудях стало пусто і слабо.
Коли Раїса одкрила очі, перед нею в синьому сяйві біліли сніги, блищала в'їзжена дорога, дрімали убогі хати, немов білі гриби на чорних корінцях. Навіть сліди у глибокому снігу бачила вона виразно, — значить, це був не сон, а дійсність.
Їй стало соромно.
Схиливши голову, вона тихо попленталась назад.
— Коли б хто не побачив, — думала вона озираючись. Вона боялась стріти свідків своєї нічної мандрівки.
Скрізь було тихо й безлюдно. Тільки коло церкви сторож так несподівано ляпнув у калатало, що Раїса мало не впала.
На другий день Раїса довідалась, що о. Василь спокійно проспав цілу ніч і почуває себе сливе здоровим.
О. Василеві почала докучати безперестанна опіка над його особою. Коли він виходив з хати, його одежа підлягала контролі, на нього намотували стільки хусток, наче він збіравсь за тридев'ять земель, фуфайки ж, сплетеної Раїсою, він не мав права скидати цілу зиму. Кожен кашель, навіть самий легкий, викликав докори
36
