на-вздогін з шапкою та з хусткою на шию. Спочатку о. Василь байдужно приймав це піклування, та врешті воно почало йому докучати, особливе — коли Раїса робила йому сцени за те, що він не бережеться.
Вона не розуміла, як можна не дбати про здоров'я людині, що має обов'язки не тільки родинні, але й громадські. Він такий чистий, такий ідейний, з могутнім даром слова — може й повинен впливати, мусить жити для вищих цілей, для добра своїх парафіян. Він має місію.
Вона говорила з селянами про ту місію… Правда, вони притакували їй та часом дивувались трохи, що слова проповіді і вчинки батющині не зовсім сходяться якось. Раїса гнівалась, замикалась у собі й почувала відразу до невдячних.
Однак поминаючи моменти невдоволення, Раїса мала свої приємности. Раніш вона ніяк не могла б повірити, що така проста, звичайна річ, як піст, якій вона не надавала досі жадного значіння, може бути джерелом втіхи. Столуючись у матушки, Раїса почала постити. Вона худла і блідла, чуючись трохи ослабленою від посту при важкій праці у школі, але та стриманість, та дисципліна, якими вона підіймала дух в утлому тілі, давала насолоду.
Другою втіхою її стала рання служба. Вона схоплювалась з ліжка в темній, вистуженій за ніч хаті, боячись заспати утреню, й кидала оком на годинник. Було ще рано. У вікна дивилась зимова ніч, зорі тремтіли в морозному повітрі, досвітчане світло в далеких хатах блимало, як вовчі очі. Вона блукала по темних, ледве освітлених свічкою хатах, кулилась і тремтіла од дотику холодного повітря, а кроки
32
