рафіян, особливо в тих місцях, що були змодифіковані єю, і їй здавалося, що баби з більшим почуттям сякають носа, а обличчя чоловіків набірають розумнішого виразу.
Проповідь здавалась Раїсі величньою, а о. Василь гідним здобутого тріумфу. Проміння тої слави осявали й її, бідну вчительку, бо й вона частиною свого „я“ впливала на маси. Це її підносило у власних очах.
Потроху й непомітно Раїса прив'язувалась до о. Василя.
Особливо відчувала вона це в ті дні, коли о. Василь їздив до благочинного або на з'їзди попівські, і Раїса вечерами лишалась вдома. Вона нудилась, сновигала по своїх чистих хатинках, не знаходила собі місця. Школа видавалося їй тоді сосновою домовиною.
Не знаючи, що з собою робити, куди себе подіти — Раїса бігла до старої матушки. Цілий вечір у-двох вони розмовляли про високі душевні прикмети о. Василя й про те, яке то нещастя лишитись удівцем у молодому віці.
В дивному настрої верталась вона од матушки і довго не могла заснути. Лежачи на свому вузькому келейному ліжку в слабо освітленій свічкою кімнатці, вона чула в грудях приплив теплої хвилі. Мимохіть згадувався їй той радісний трепет, з яким приступала вона, дівчинкою, до причастя, або тепла, солодка, до млости приємна молитва віруючого серця. Давно це було…
Вона хотіла б знов пережити ті хвилі, упитися їми. Та чи можливо ж це?
Вона лежала і сподівалася, що воно прийде знов, те чисте, зазнане в дитинстві почуття і
