Пили чай на веранді, при тихому заході сонця. Велика й благодушна фігура о. Василя, безперестанне бурчання старої матушки, що нагадувало дзюрчання води з-під ринви, жвавість молодої кізочки у Тасі, ця проста розмова й обстанова навівали на душу спокій. В одчинені у хату двері дивились з портретів архиреї над старинними червоними меблями і збільшували невеличке товариство, в якому Раїса не почувала себе одинокою.
Лід рушив, знайомість зав'язалася.
Раїса рада була, коли Тася часом з самого ранку забігала до неї й тягла її в ліс, або в поле. Часом вони брали з собою о. Василя. Він мусів з ними шукати гриби, на-силу згинаючи свою ситу постать у білому підряснику. Коли він втомлювався, а довгі коси мокріли од поту, вони позволяли йому спочити. Потому часто прибігали дивитися, як він лежав на траві та пахкав папіроскою. Вони зносили йому визбірані губи.
Стару матушку Раїса швидко підбила: вона варила їй конфітури, помагала в пекарні, доглядала робітниць. Стара була дуже рада і виявляла це бурчанням, як і на всіх домашніх.
Всі четверо складали немов родину.
Особливо веселими були у них недільні обіди. Зараз після служби божої Тася тягла Раїсу до себе, і та мусіла йти до кухні, щоб зготувать для маленької ласухи яку леґумінку. Розпечена коло вогню, з засуканими рукавами, влітала вона до їдальні, греміла посудою, помагала наймичці накривати стіл і проганяла о. Василя, що валявся з газетою на канапі.
— Ідіть до себе, ви нам заважаєте! — весело кричала вона йому.
24
