Цю сторінку схвалено
Смерть Макарыхы.
I.
Засыпала насъ зима цей рикъ снигомъ одъ щырого серця; округы, скилькы окомъ докынешъ, ривный, билый степъ: ни ярочка, ни бугорочка — все зривнялося пидъ билою намиткою зимы. Тилькы «чорни могылы», ци велетни степови, ци едыни свидкы давньои бувальщыны, славной козаччыны, — тилькы-тилькы що мріють. На хутори тежъ ни повиткы, ни загороды з-пидъ снигу не выдно. Поутушковани бур'яномъ та гречаныцею хаты сумно чорніють з-пидъ билыхъ стрихъ. Все зачынено, заховано, наче навить сама надія прокынутысь по весни для нового жыття мицно заснула, або и зныкла зъ сердець хуторянъ. Литня та осиння доба неустаннои праци мынула… Хлибъ помолоченый, солома въ ожередахъ, и за кинцемъ важкыхъ роботъ прыйшовъ кинець и зо-
