Перепрала Горпына уси, яки де ны булы, чохлы та рукава, змазала тымы змыйкамы не то челюсты—усю пичъ… Ныкинъ, правда, не грыма, не лає, а проте все вовкомъ дывыться.
— Навары,—порадла вдруге Солоха,— ще тырлычу, выперы въ йому рядно та напирныкъ, хороше постелы йому, ще й пахущои м'яты та васылькивъ поклады, то винъ забуде про Степаныду.
И те поробыла Горпына. Тилькы намирывся Ныкинъ лягаты — вона до його.
— Лягай, мій старесенькый, на оцій постели. Це жъ я за-для тебе й пир'ячко дбала, за-для тебе й ряденце ткала, щобъ було твоимъ натруженымъ кисточкамъ де хороше спочыты.
Глянувъ Ныкинъ на Горпыну, глянувъ на билу постилъ,—плюнувъ та й полизъ на пичъ у жыто.
Подалася знову Горпына до Солохы.
— Напалы кочергы, изстружы напалене, настій на горилци та й напій його, — порадила и втретє Солоха.
Побигла Горпына до миста, взяла чвертку, напалыла кочергы, настругала, настояла на горилци, сама першою квиткою та любысткомъ умылася, почастувала чоловика ажъ трычи поспиль зъ власныхъ рукъ, а винъ—немовъ и не пывъ.
Зажурылася тоди Горпына, навспражкы занепокоилася. Де не булы яки знахаркы—оббигала, де хто чого не казавъ — робыла, та все дарма: не пособляє нищо, не одведе нихто невистчыныхъ чаривъ одъ Ныкона, а нечыста сыла вже и въ голосъ почала пры-
