солодкій дримоти. Горпына бачыла себе вже въ Кыиви на прощи, уявляла себе на беседи зъ праведнымы ченцямы та побожнымы старчыкамы, чула ти речи, що промовлятыме вона до молодыць, наставляючы ихъ, якъ на свити безъ гриха прожыты.
У печи спалахнула солома; весело заблыщалы виконця видъ того вогню, хатына понялася рожевымъ сяєвомъ и тилькы покуття, де сыдила Горпына, немовъ обгорнулося туманомъ и замыслена, нерухома постать їи слыве зовсимъ зныкла въ питьми.
— Мамо! Чого це вы зажурылыся? Чы може куняєте? — надійшовъ до неи сынъ.— Скажить молодыци, що на вечерю варыты, бо вона позырає на васъ, та не сміє запытаты черезъ те, що вы увесь часъ мовчыте.
— Вары, доню, що знаєш, чого душа забажає, бо я однаково—кримъ хрину, редькы та хлибця святого—не йистыму вже ничого, —видмовыла й зитхнула Горпына.
— Якъ матери однаково, то вары гречани галушкы,—пораявъ Дмитро.
— Йижте, диточкы, соби на здоров'ячко, а мени вже не до йижи. Напечешъ мени, Степаныдко, пшенышныхь паляныць, насушышъ сухарцивъ, бо я зъ недили въ Кыивъ пиду,—мовыла сумно Горпына.
— А жныва жъ якъ? — запытавъ здывованый сынъ.
— Зберете, диты, хлибець зъ батькомъ помаленьку безъ мене, бо я мабуть не встыгну повернутыся на жныва,—видмовыла Горпына та й зновъ зитхнула.
