Цю сторінку схвалено
Зарикъ Горпыны.
I.
Оженыла Горпына сына передъ жнывамы, вырядыла у весильный четвергъ молодыхъ картоплю обгортаты, зисталася сама въ хати та й зажурылася на самоти: «Боже, Боже, якый то людыни викъ коротенькый: не счується, не зоглянеться, якъ вже й смерть за плечыма. Чы давно сама молодила, а це вже й невистку взяла. Промайнуло життя, немовъ та петривчана ничка, перебигло — немовъ та весняна вода, зисталося того вику, якъ на комарыный носок: не встыгну й грихивъ спокутаты». Зажурылася, тяжко замыслылася, якъ його хочъ остачу вику свого безъ гриха прожыты, якъ душу свою одъ спокусы вберегты, та й склала зарикъ — чоловика свого бильшъ не кохати.
Увійшовъ Ныкинъ. Глянула вона на його, подывылася на його сыву бороду, та ще дужче вжахну-
— 298 —
