дани… Вы тилькы що увійшлы въ церкву, а вона штовхъ Домаху та: «дывысь, каже, гуска ввійшла: й чоботы червони, и хода, якъ у гускы»…
— Я—Гуска? Хай же, хай! хай теперъ знатыме… Я Їй покажу, яка я гуска!…пам'ятатыме вона мене! ажъ запинылася вона.
— Цыть, почавъ такы гамуваты ïи чоловикъ.— Чого ты розсердылася? Не ты гуска, а чоботы твои—якъ у гускы ногы!
Такъ ни: розсердылася, розгнивалася, бига по хати, кочергамы та хваткамы шпурляє, дитей штовхае та одно лає ту Дорошенчыху.
— Хай я й гуска, хай моя й хода така невподобна, та не плыгаю у-ночи черезъ тыны до прыкажчыкивъ… Давно вже люде натякалы, давно люде гомонилы, що старша ïи дочка на того клешоногого Йосыпа скыдається, одже я мовчала…мовчала, мовъ и не знала, й не чула ничого, а теперь прывселюдно осоромлю ïи, не пошкодію ïи сывыхъ патливъ хай знає, якъ мене порочыты!
— Може, пытаюся, мени колы довидатыся до Гапкы? Я жъ у неи й за першенькым бабувала…
Вона такъ и вчепылася за мене.
— Прыходьте, прыходьте—я вамъ и платокъ уготую.
Оце тилькы й було нашои розмовы. Посыдила я ще тришечкы, взяла гасъ та й побигла до-дому.
У четвергъ, тилькы стало на свитъ благословытысь, чую— щось стугоныть, гремотыть, ажъ земля
