Ця сторінка вичитана
Пролисокъ.
Спогадъ.
Це була манесенька на зристъ, тоненька, голубоока, зъ шапкою густыхъ русявыхъ кучеривъ на круглiй голивци дивчынка, рокивъ трынадцяты-чотырнадцяты. Вона прыносыла мени що-недили сорочкы, котри мачуха ïи порядылася мени праты, й кожного разу, колы вона вбигала до мене весела, заквитчана, зъ бунтомъ билыхъ сорочокъ въ рукахъ, я радивъ їй, якъ радіє хиба в'язень снопови ясного проминня, що впаде несподивано на виконце його темного льоху, якъ радіємо мы вси першому дню весны. Не пам'ятаю теперь, якъ їи прозывалы я прозвавъ ïи «проли- скомъ». Можлыво, що я й тоди не знавъ, якъ ïи охрещено, бо навить мачуха николы не згадувала їи ймення, а вжывала яке-небудь прызвище. Прызвищъ же тыхъ мала дивчына безъ лику, безъ кинця; можна
— 244 —
